У Хмельницькій обласній універсальній науковій бібліотеці експонується виставка «Пересопницьке Євангеліє – святиня українського народу», приурочена 455-й річниці Пересопницького Євангелія та 460-й річниці з початку написання рукопису.
Хмельничани горді тим, що саме у нас 15 серпня 1556 року в Дворецькому монастирі при церкві Святої Трійці (нині с. Двірець Ізяславського району), розпочався шлях визначної пам’ятки української культури.
Пересопницьке Євангеліє – перший відомий переклад канонічного євангельського тексту виконаний українською мовою. Це розкішна книга, вагою 9 кг 300 гр, писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Видання складається з 482 аркушів. Рукопис багато орнаментований різнокольоровими з золотом заставками, мініатюрами, ініціалами, кінцівками з українськими мотивами. За красою, витонченістю, довершеністю орнаменту письма й багатством оформлення книга не має собі рівних серед українських рукописів. Книга декорована заставками, ініціалами, кінцівками, що виконані талановитими українськими майстрами, які зробили спробу органічно поєднати українське народне мистецтво з притаманною йому природною орнаментикою із основоположними принципами мистецтва італійського Ренесансу.
Фундаторкою величної справи творення української Першокниги стала волинська княгиня Анастасія Юріївна Жеславська-Гольшанська (Заславська-Ольшанська). Їй допомагали донька Ганна-Євдокія і зять Іван Федорович Чорторийський. Бібліограф 19 століття О.В. Терещенко називав книгу «Євангеліє княгині Жеславської».
Доля Пересопницького Євангелія непроста та загадкова. З часу свого завершення пам’ятка зберігалася в Пересопницькому монастирі. З 1600 р. до 1701 р. історія її побутування невідома. 17 квітня 1701 року гетьман України Іван Мазепа подарував її Переяславському кафедральному собору. З 1799 р. зберігалася в бібліотеці Переяславської семінарії, згодом – у Полтавській семінарії, в Полтавському історико-краєзнавчому музеї, в заповіднику «Києво-Печерська лавра». З 24 грудня 1948 року – у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України ім. В. Вернадського), де й зберігається тепер.
Ця свято шанована реліквія, яка відображає долю українського народу, дбайливо зберігалася, передавалася з рук в руки, переходила з покоління в покоління. Її тримали в руках Іван Мазепа і Тарас Шевченко. В Україні ця національна святиня стала символом її державної суверенності. На ній, як і на Конституції України, присягають на вірність народу України обрані президенти країни.