«Так ніхто не кохав». До 120-річчя з дня народження Володимира Сосюри

Пам’ятаю, вишні доспівали,
Наливались сонцем у саду.
На прощання ти мені сказала:
«Де б не був, а я тебе знайду…»

Звичайно ж, це Володимир Сосюра, його ніжні ліричні рядки… Тільки ж не лише чари кохання проймають його творчість і його життя. На долю поета випали і героїчні й трагічні сторінки боротьби за вільну Українську державу в лавах армії УНР, і нещадна критика за минуле й теперішнє від церберів радянської ідеології, і дамоклів меч арешту…

Багатогранній творчості, складній долі Володимира Сосюри з нагоди 120-річчя від дня його народження присвячувався літературно-музейний урок «Мої вірші не можуть померти…», що відбувся у Хмельницькому обласному літературному музеї. Працівники музею провели його для восьмикласників Хмельницького колегіуму № 16 ім. Володимира Козубняка.

Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі;
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…

Знову й знову звучить поезія Володимира Сосюри. Тепер – як пісня. Одна – і друга: «Мені ти приснилась давно…» Автор музики і виконавець – хмельницький бард Леонід Мазур.

Володимир Сосюра в роки своєї бойової юності пройшов і шляхами Поділля. Брав участь у боях, навчався в юнацькій школі армії УНР (містечко Смотрич, село Цвіклівці, місто Кам’янець-Подільський), під час оборони Проскурова (нинішнього Хмельницького) потрапив у полон до денікінців і лише якимсь дивом не був розстріляний… Про перебування поета-воїна в нашому краї розповів директор музею Василь Горбатюк.

Відеофільм «Так ніхто не кохав» розкрив перед учнями внутрішній світ поета з його чуттєвими піднесеннями і драматичними сімейними взаєминами на темному тлі радянської дійсності.

Під час уроку учні почули й запис поезії «Коли потяг у даль загуркоче» у виконанні автора, і познайомилися з книжково-документальною виставкою «Солов’їні далі Володимира Сосюри». Одержали й домашнє завдання – написати враження про урок. Ось кілька уривків з їхніх творів:

Учениця 8-Б класу Марія Орішака:

«Найбільше мені сподобався вірш «Так ніхто не кохав». Ліричний герой настільки романтизує своє почуття, що воно за глибиною і щирістю здається єдиним за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячу літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…

Кохання поета справжнє, тому воно вічне.
Заради коханої, з якою довелося розлучитися, він здатний на все: віддав би і свою славу, і досягнення, тільки б повернути її, чути голос, і «коси сумні цілувать».
Учениця 8-Б класу Ліна Герц:
«Хочеться скласти подяку працівникам обласного літературного музею за добре підготовлену розповідь».