Вишукана порцеляна Євгена Овчарика

«Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим» (Ліна Костенко). Саме так одну із своїх робіт назвав тернопільський художник-кераміст Євген Овчарик. Це зовсім інша осінь, проте не менш чарівна і прекрасна, адже вона – порцелянова і воістину неначе вишита червоним, жовтим, срібним, золотим. Авжеж, кожен митець відтворює навколишній світ у притаманний лише йому спосіб – так, як бачить тільки він, зображує те, що його хвилює, вражає, захоплює, непокоїть, болить. Євген Овчарик демонструє свій неповторний всесвіт у вишуканій порцеляні.

Порцеляна, фарфор – один із видів тонкої кераміки, біла глина – каолін. Слово «порцеляна» походить від італійського «porcellana» – назви молюска Concha Veneris. Назву запозичено у зв’язку з напівпрозорим виглядом його мушлі, яка подібна до справжньої порцеляни.

Кераміст органічно поєднує пластику і колір, експериментує з формою. Свої роботи називає живописом на фарфорі, а майстерню, де, неначе чаклун, змішує різні хімічні елементи, сполуки, матеріали – міні-заводом на колінах. До речі, ще зі студентської лави постійно працює над вдосконаленням технології виготовлення порцеляни. Отож можна стверджувати, що використовує власну техніку. Каже, що порцеляна, немов жива істота, потребує постійного спілкування. Митець, який працює з фарфором не має таких, як живописець фарб, він їх створює з різних інгредієнтів, а сам колір бачить лише після випалювання виробів у печі. Тобто, майже завжди присутній елемент імпровізації. Це зовсім не означає, що у художника відсутній задум, просто сам технологічний процес може внести свої, зовсім несподівані, корективи. Так, приміром, сталося, коли художник працював над роботою «Реквієм», яка присвячена одній із найтрагічніших сторінок української історії – Голодомору 1932-1933 років. Скільки б відтоді минуло років, а рани продовжують кровоточити, як кровоточать скаменілі брили митця.

Євген Овчарик знає історію не з книжок, а від матері, яка була засуджена до розстрілу як зв’язкова УПА, але, на щастя, уникнула кулі, хоч і пройшла усі пекельні кола тортур і таборів. Мабуть, тому окремою сторінкою творчості митця є порцелянові ікони, що давно супроводжують його творчі пошуки. Художника хвилюють одвічні теми людського призначення, буття, він намагається зазирнути в людську душу. Одна із робіт так і називається «Лабіринти душі». Таємничий космос, трансформацію емоцій, станів, відчуттів художник передає за допомогою сферичної форми та кольору, який то яскраво спалахує енергійним червоним, то переходить у пастельні відтінки, то стає чорним, а то перетворюється у, здається, хаотичне поєднання усієї палітри. Словом, і справді усе як у житті: на зміну піднесеним почуттям приходить апатія, байдужість або навіть злість, роздратування і… нарешті – рівновага.

За плечима Євгена Овчарика – тривалий мистецький шлях. 1973-77 рр. – навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І.Труша. 1982 року з відзнакою закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва. Працював на Тернопільському художньо-виробничому комбінаті. Автор низки монументально-декоративних робіт у техніці фарфор на Тернопільщині, у Києві, Криму. Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. У Хмельницькому обласному художньому музеї демонструється його перша персональна виставка. Неосяжний всесвіт, відтворений у білій глині і вогні вправними руками тернопільського художника Євгена Овчарика.