В обласному художньому музеї відкривається виставка-діалог

21 листопада, у четвер, о 16.00 у Хмельницькому обласному художньому музеї відбудеться відкриття виставки-діалогу “Жага до живопису. Жінки” та “З життя жінки. Чоловіки” (твори 1960-2010 рр. з колекції ХОХМ).

Широкий спектр творчих уподобань художниць предствлений в музейному арт-холі – натюрморти й пейзажі з характерними ознаками імпресіонізму, сезанізму, мінімалізму, абстракціонізму. Спираючись на портретний жанр як доречний образотворчий інструмент оповідання історій, виставковий зал №2 логічно об’єднав потужну галерею жіночих образів, створених жінками-мисткинями. Автопортрет – наскрізний експозиційний мотив – провокує роздуми щодо самоідентифікації жінок як у мистецтві, так і в соціумі. Мистецький погляд художників-чоловіків на роль жінки в особистому та суспільному житті відтворено в експозиції залу №1, що дозволяє долучитись до умовного культурного діалогу крізь простір, час та гендер.

Представниця видатної династії митців, мистецтвознавців, реставраторів, педагогів сонцесяйна імпресіоністка Анна Крюгер-Прахова, випускниця Академії Делеклюза в Парижі та Санктпетербурзької Академії мистецтв, разом із чоловіком своєї сестри, блискучим живописцем Олександром Мурашком, започаткувала в Києві живописну школу (1913-1917 рр.), «передтечу» Української Академії мистецтв, адже прогресивні методики викладання в ній стали підгрунтям для навчальних програм Академії, що згодом відкрилась 1917 року.
Легендарні мисткині Тетяна Яблонська та Віра Баринова-Кулеба багаторічною викладацькою діяльністю в Київському державному художньому інституті (нині – НАОМА) сприяли формуванню цілих генерацій митців, що відбулися як самобутні й зіркові представники українського сучасного мистецтва. Попри всі труднощі подолання заідеологізованості та стереотипів патріархального мистецького середовища радянської доби, художницям вдалося творчо реалізуватись і посісти чільне місце в історії мистецтва. Крім того, Тетяна Яблонська вплинула на розвиток мистецького світогляду й віртуозної майстерністі своїх талановитих дочок ¬– Ольги Отрощенко та Гаяне Атаян.
Випускниці київської НАОМА різних років, мандрівниці непередбачуваними маршрутами життя й мистецтва Тетяна Красна, Людмила Загорна, Ірина Макарова-Вишеславська продовжують активно працювати, самовдосконалюватись та експонуватись. Художниці-киянки Ілона Сільваші та Олена Рижих транслюють самодостатні мистецькі меседжі, ґрунтуючись на творчих здобутках батьків, проте ними далеко не обмежуються.
За радянської доби новаторство та певне вільнодумство в культурі спровокував так званий період хрущовської «відлиги» у 1960-і. Царина мистецтва магнетично притягувала тогочасну талановиту молодь як простір можливостей. Дисидентка й монументалістка Алла Горська (Київ) та нонконформістка й генераторка ідей Люда Ястреб (Одеса) реалізовували не лише власні творчі задуми, але й виступили неформальними лідерами художніх спільнот. Одеситка Світлана Юсім, архітекторка за освітою, ігноруючи скороминущі тренди, послідовно розбудовує абстрактний живопис. До абстракціонізму наразі прийшли і киянка Ніна Денісова, і львів’янка Ніна Буряк, проте їх синкретичні живописні образи-символи, створені в 1990-і, до сьогодні є актуальними і за задумом, і за манерою.
Маргіт Сельська-Райх, здобувши освіту в Краківській та Віденській Академіях мистецтв та студіювавши в паризькій майстерні конструктивіста Фернана Лєже, все своє творче життя розвивала ідеї європейського модернізму. Вона мала неабиякий творчий вплив на свого чоловіка, педагога й ідеолога львівської школи мистецтва Романа Сельського. Однією з його учениць у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині – ЛНАМ) була киянка Леся Довженко, гідна представниця знаної родини Довженків, художників-монументалістів та архітекторів. Львівська Академія стала альма-матер і для Алли Гончарук, підґрунтям художньої мови якої є раннєвізантійський іконопис, французький імпресіонізм та німецький експресіонізм. Для яскравих представниць Закарпатської живописної школи Едіти Медвецької та Ірини Беклемішевої характерні ясність й чіткість, музична ритмічність, насичені колірні акорди та смілива манера письма.
Чому в Україні є великі жінки-художниці? Вся справа в персональних історіях мисткинь на епічному тлі історії України: долаючи зовнішні й внутрішні соціальні, політичні, економічні стереотипи, дослухаючись до власних бажань, захоплень, почуттів, думок, працелюбно та наполегливо розвиваючи свій талант, вони впевнено, невідворотньо і геніально зробили свій життєвий вибір.