Фестиваль «У колі друзів»: у Меджибожі відроджують гончарні традиції

Мистецтво гончарства, яким славився Меджибіж до середини ХХ століття, повертається у стародавнє містечко. Більше двадцяти умільців, які з допомогою гончарного круга та вогню творять їз глини справжнє мистецтво, з 31 серпня по 3 вересня 2017 року працювали у Меджибізькій фортеці. Всеукраїнський фестиваль гончарів «У колі друзів» отримав добрий початок.
Досвідчені і початківці впродовж кількох днів творили, розписували, випалювали, обмінювалися секретами майстерності, а також ярмаркували. Головними творчими темами, які надихали майстрів під час меджибізького гончарного фесту, були традиційна подільска миска та особлива японська техніка оздоблення гончарних виробів, яка називається «раку». Задля цього з ранку до ночі на фортечному подвір’ї працювали кілька гончарних кругів та палала особлива піч.
Щодня відбувалися майстер-класи, коли кожен охочий міг або вперше доторкнутися до пластичної глини, або ж вдосконалити свої технічні прийоми. Особливу увагу учасники фестивалю приділили саме подільським зразкам керамічного посуду. А в центрі уваги була традиційна миска не просто подільського, а саме меджибізького зразку. Так, незважаючи на відсутність «меджибізької миски» в альбомах і каталогах, вона існує! Про це впевнено стверджують археологи, які під час фестивалю продемонстрували унікальну виставку керамічних виробів та фрагментів кераміки з розкопок на території фортеці та міста Меджибожа. І майстри-керамісти як експерти погоджуються з науковцями заповідника.
Іншою темою кількаденної роботи керамістів з огляду на проведення Року Японії в Україні був пленер з виготовлення декоративних виробів у традиційній японській техніці «раку». Для цього попередньо випалені та вже покриті поливою вироби знов нагріваються у печі впродовж кількох годин та до повного вистигання занурюються у щільний резервуар з деревною тирсою. У глибині цього резервуару відбуваються таємничі хімічні процеси, які до невпізнання змінюють зовнішній вигляд виробів — іноді неочікувано для самого майстра.
Вогняне дійство гончарства органічно доповнювали ковалі, які вдень та вночі займалися бронзовим литвом, виготовляли сучасні декоративні вироби та репліки артефактів глибокої давнини.
Кілька десятків мисок, які виготовлено та розписано в особливій подільській манері, впродовж осені будуть сушитися в очікуванні випалу, а після нього надійдуть до фондів Державного історико-культурного заповідника «Межибіж». Випалювати їх будуть також у Меджибізькій фортеці, і для цього тут побудують постійну гончарну піч. Таким чином, у Меджибожі започатковується традиція регулярно проводити кількаденні фестивалі гончарного мистецтва, яка повертає до містечка одвічне ремесло гончарства. Адже саме цей промисел був одним з тих, якими славився Меджибіж.
За часів, коли місто володіло магдебурзьким правом, тут існував цех гончарів. Цей факт підтверджено особливими грамотами тодішніх володарів містечка. Ще після Другої Світової війни у Меджибожі працювали близько 50 майстрів гончарної справи, однак із смертю останнього меджибізького гончара Миколи Островського промисел на кілька років увірвався. Нині його у Меджибізькій фортеці відроджує майтер гончарної справи Микола Величко із Старокостянтинова. Саме він виступив ініціатором та організатором нового гончарного фестивалю «У колі друзів».