«А Сотню вже зустріли небеса…»

Зі слізьми на очах студенти Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні в обласному літературному музеї.

Директор музею Василь Горбатюк нагадав присутнім про події, що розпочалися 2013 року, продемонстрував експозиційний комплекс «Герої не вмирають… Вони живуть у Пам’яті, у Слові», де представлена творчість письменників Хмельниччини, які писали про Майдан, Революцію Гідності, в чиїх творах – сум, переживання, вболівання за краще світле майбутнє України.

Особливі відчуття викликали вірші поетеси, члена НСПУ Олени Іськової-Миклащук із с. Вербівці Шепетівського району. Кожне її слово, кожний рядок, кожна строфа – страшна правда, яка гірким осадом осідає на серці.

Ви знаєте, яка на смак війна?

Вона гірка, немов дитячі сльози.

Коли дзвінка чекаєш допізна

І засинаєш з донею в знемозі.

Війні гірка…

(«Смак війни»)

 Для жінки події на Майдані, антитерористична операція на все життя залишили незнищенний слід. Коли її чоловіка забрали на передову, вона з донечкою Софійкою залишилася сам-на-сам із бідою. Кожного дня чекала дзвінка, щоб почути голос коханого. Коли телефонував, намагалася якнайбільше розпитати, як йому там, на фронті. Зі слів коханого і писала. Вірші виходили щирі, піднесені, сповнені хвилювання і любові водночас.

Про долю товариша, який на собі відчув і силу, і трагедію Майдану, розповів письменник, член НСПУ Михайло Цимбалюк. Він також прочитав декілька своїх поезій.

Символічно, що у День вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні, за сприянням голови Хмельницької міської ради Олександра Симчишина побачив світ альманах «Південний Буг», присвячений темі Майдану. «Більше тридцяти авторів у поезії, прозі, публіцистиці, гуморі, сатирі поділилися думками про події, що й досі важким тягарем лежать на серці», – зазначив голова Хмельницької обласної організації НСПУ, упорядник-редактор видання Петро Маліш.

Під час заходу звучали аудіозаписи пісень про Майдан, демонструвалися відеоролики, які ще більше підсилювали атмосферу у залі.

Час проходить, а згадка про піднесену жертовність, жагу до справедливості залишається.