Хмельницький художній музей запрошує на відкриття міжнародного виставкового проекту!

8 травня о 16.00 год. в обласному художньому музеї відбудеться відкриття міжнародного виставкового проекту «ІДЕНТИФІКАЦІЯ» (живопис): Любомир МЕДВІДЬ (Львів), Анатолій МЕЛЬНИК (Київ), Михайло ТУРОВСЬКИЙ (Нью-Йорк).

Ідентифікація є тривалим і складним процесом дослідження і пізнання істини. Ситуація ще більш ускладняються в проекції на людське суспільство, чи пак людину. Незважаючи на заповнений вщерть інформаційний простір, відповісти сьогодні на питання, пов’язані з ідентифікацією чи самоідентифікацією, тобто «Хто є хто? Хто я? Хто ми?», дуже непросто. Натомість кожна особа має так званий «ідентифікаційний код», звісно, не той, що маркує платника податків, а – інший, закладений при народженні; пізнати який вона силується усе своє життя. Адже найскладніший шлях – до ідентифікації самої себе, шлях до самості, «кінцевої точки, куди прагне людина у пошуках внутрішньої єдності й гармонії зі світом та власним «я».
Саме цей процес людської ідентифікації у просторі і часі досліджують у своїй творчості учасники проекту: народні художники України, академіки НАМУ, Любомир Медвідь (Львів), Анатолій Мельник (Київ) та Михайло Туровський (Нью-Йорк). При цьому кожний робить це у свій спосіб, під певним кутом, використовуючи відповідний ракурс, демонструючи тим самим різні аспекти одного явища.
Поштовхом до антропософських мистецьких розвідок Любомира Медвідя стала в свій час відома євангельська притча про Блудного Сина. Опрацьовуючи різні варіанти та виконуючи все нові інтерпретації цього мотиву, художник створив багаторівневу авторську міфологію. Її головний герой (Блудний Син) «втілює певну модель поведінки, модель ставлення до життя, до світу, до самого себе, сформовану віками матрицю не лише особи, а й доби».
Творчі пошуки Анатолія Мельника апелюють до свого роду ікони українства, легендарного персонажу національної культури козака Мамая, що, за думкою дослідників, уособлює «викристалізовану віками думу народу про свою сутність». Саме з цієї «точки відліку», художник придивляється до його нинішніх нащадків, так званих «мамайчуків». Динамічно-образні людські характери і типи «зростають на живих враженнях, крізь які проступають глибокі історико-культурні алюзії: славетні образи І.Котляревського та М.Гоголя, гумор О.Вишні і драматизм Т.Шевченка, що увібрали в себе виразні риси національного характеру».
Для Михайла Туровського осягнення людської реальності відбувається через тіло людини: тіло жінки, чоловіка, дитини, «через його життя і його страх перед припиненням життя». Смертне та безсмертне химерно переплітаються, ведуть свій безперервний, визначальний для драматургії образів, діалог. Обмежуючи свої сюжети до найпростішого мотиву, прибираючи «надлишкову візуальну інформацію, митець культивує свого роду «мінімалізм у характеристиці зовнішнього заради акцентування на внутрішньому. Не на побутовому, а на буттєвому. Оголюється головне: екзистенційний аспект життя».