У Слобідці-Шелехівській відбулися тридцяті Ахматовські читання

На чергових Ахматовських читаннях у день 130-річчя від дня народження поетеси Анни Андріївни Горенко (Ахматової) говорили не тільки про творчий і громадянський геній письменниці. Добре згадали і тих, хто досліджував і зберігав матеріали про життя і творчість одного з найвидатніших поетів півстолітньої епохи. Щорічні читання відбулися у музеї Анни Ахматової в селі Слобідка-Шелехівська, Деражнянського району. Рівно тридцять років тому він відкритий у колишній садибі Віктора й Ганни Вакарів, де тривалий час у своєї сестри мешкала мати поетеси Інна Еразмівна Горенко.

Із Поділлям рід Анни Ахматової пов’язав осідок представника старого руського роду Стогових Еразма Івановича. Після виходу у відставку начальник канцелярії жандармерії київського генерал-губернатора придбав помістя у Снітівці Летичівського повіту, а коли п’ятеро його доньок виростали, він їх одружував із заможними поміщиками по-сусідству, даючи багатий посаг за кожною. Інна переїхала до найстаршої зі своїх сестер Ганни Еразмівни після розлучення зі своїм другим чоловіком, інженером Андрієм Горенком.

У листах, щоденниках та в деяких віршах Анни Ахматової (прізвище своєї прабабусі татарки Ганни Ахматової молода поетеса взяла через те, що Андрій Горенко заборонив дочці підписувати поезію своїм) не раз згадується цей куточок Поділля. Вважається, що вона відвідувала Шелехове більш як півдесятка разів, починаючи з 1896 року. На разі музей та парк-пам’ятка займає гектар території із колишніх дев’ятнадцяти гектарів садиби Вакарів. Він межує зі старим цвинтарем, при вході на який збереглися могили подружжя Вакарів та Інни Еразмівни Горенко, котра після встановлення радянської влади, доживаючи віку в родині сестри, відмовляла свою опальну дочку від візитів у село.

Після більшовицької революції велику садибу у Вакарів реквізували для потреб села. Оскільки вони не були деспотами для селян, шелехівці виділили їм для проживання хату на околиці. Узявши туди найнеобхідніше, Віктор і Ганна Вакарі роздали людям меблі, посуд та інше майно. Збережене ними, воно повернулося вже як експонати у кімнати колишньої садиби. І в комплексі з речами самої Анни Ахматової, які передали з утворенням музею в Слобідці-Шелехівській із Ленінграда, все це складає одну з найбагатших експозицій про поетесу.

Музейний комплекс у Слобідці-Шелехівській доповнює «петербурзький куточок»: біля першого в Україні погруддя Ахматової (скульптор – Віктор Зайко із Петербурга) встановлений ліхтар із улюбленого письменницею Петербурга і ковані лавки з Царського Села.

Із покладання квітів до могил Вакарів та Горенко розпочалися Ахматовські читання.

Тамара Міцінська під час літературно-мистецької композиції на Ахматівських читаннях згадала внесок ахматознавця музейника з Ленінграда Євгена Лінда, котрий зо двадцять разів приїжджав на Хмельниччину під час створення музею, щоразу привозячи матеріали в його експозицію. Сама їздила не раз у Ленінград, зупиняючись у нього з дружиною.

– А почалося все з відвідин Слобідки-Шелехівської групою деражнянських школярів із вчителькою Любов’ю Теленько. Побувавши у селі, яке відвідувала Анна Ахматова, вчителька повезла дітей на екскурсію в Леніград, де і познайомилася з Євгеном Ліндом, – розповіла Тамара Петрівна Міцінська. – Розпочата таким чином дослідницька робота й обернулася створенням музею до століття від дня народження поетеси зі світовим ім’ям.

Оргкомітет відзначення століття Ахматової в Україні очолювала Ліна Костенко. У дні відкриття музею, 25 червня 1989 року вона записала у книзі відгуків: «Спасибі людям, котрі допомогли Анні Ахматовій зустрітися зі своєю матір’ю у безсмерті, в українському селі Слобідка-Шелехівська».

Цього року основними учасниками Ахматівських читань у музеї письменниці традиційно стали члени обласної організації Національної спілки письменників України, літератори-дослідники, краєзнавці. Гостями читань стали завідувачка бібліотеки імені Анни Ахматової в Києві Надія Шеремет і київська письменниця Міла Іванцова, група письменників із Вінниці на чолі з Андрієм Стебелєвим. За словами директора літературного музею Василя Горбатюка, заочним учасником цьогорічного заходу в Слобідці-Шелехівській є колектив літературно-меморіального музею Івана Франка на його батьківщині в Нагуєвичах, Івано-Франківської області.

– Наша спільна ідея – видання творів Івана Франка у перекладі на російську Анни Ахматової, – повідомив він.

Письменник Михайло Цимбалюк представив дослідження київського журналіста Віталія Селика про розташування колишньої Миколаївської церкви, у якій брали шлюб молоді поети Анна Горенко й Микола Гумільов. Виступила вокальна група літмузею «Музея» котра із квартету розширилася до секстету, тематичну виставку привезла у село Деражнянська центральна бібліотечна система.

– Наша бібліотека на Оболоні в Києві, поруч із Шевченковою «Хатою на Пріорці» також відкрилася в рік столітнього ювілею Анни Ахматової, тому й носить її ім’я, – сказала надія Шеремет. – Спочатку ми мали тільки літературу про Ахматову, її книги. Потім отримали копії документів, для використання у бібліотеці нам передали свої твори митці. Так і відкрився в 2011 році музей. Особистих речей поетеси ми не маємо, але витримуємо стилізацію під її час.

Міла Іванцова провела буквально телеміст із Ахматівських читань у Францію, де за заходом слідкували друзі, котрі не раз відвідували музей поетеси у Слобідці-Шелехівській. Перед учасниками читань виступили також письменники Петро Маліш, Микола Мачківський, Неоніла Яніцька, Любов Сердунич, Андрій Стебелєв, Олена Вітенко, Тетяна Скомаровська, Лариса Сичко, Тетяна Яковенко.

– Я переконаний, що росіяни коли-не-коли пройдуть катарсис очищення від шовінізму, і саме постать Анни Ахматової стане містком і мовою порозуміння між нашими суспільствами, – заявив Андрій Стебелєв.

Після літературних читань і традиційної екскурсії експозиційними залами музею, яку провела його завідувачка Ніна Трубіцька, учасники читань вшанували причетних до створення музею. На сільському кладовищі вони поклали квіти до могил першої завідувачки музею Анни Ахматової Марії Іванівни Скорбатюк та дітей колишнього садівника Вакарів Дмитра Капітанчука, котрі доклали рук до збереження речей і передачі їх у музей.